Шлюбний контракт, що регулює та чи потрібен?

Шлюбний контракт в Україні: правовий статус та особливості укладення і оскарження

Що таке шлюбний контракт?

Шлюбний контракт (шлюбний договір) - це юридичний документ, укладений між майбутніми чи вже шлюбними партнерами, який містить визначення прав та обов'язків кожної зі сторін у випадку розлучення чи інших подій, передбачених контрактом.

Відповідно до ст. 92 Сімейного кодексу України шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям. Шлюбний договір до того ж підлягає обовʼязковій державній реєстрації у нотаріуса.

Виходячи зі змісту ст. 92 Сімейного кодексу України шлюбний договір має подвійну (цивільно-сімейну) правову природу та містить елементи міжгалузевого договору, оскільки не виходить зі сфери цивільно-правового регулювання та повинен відповідати таким вимогам цивільного законодавства, як дієздатність його сторін, вільне волевиявлення, відповідність закону та дотримання встановленої форми.

Його належність до сфери сімейного права проявляється в особливостях суб'єктного складу цього договору, а також у визначенні його сторонами своїх прав та обов'язків як подружжя (майбутнього подружжя).

У зв'язку з цим, шлюбний договір слід розглядати як цивільно-правовий договір лише в тій частині, у якій він регулює відносини, що становлять предмет цивільного права, тобто визначає права та обов'язки подружжя щодо управління та розпорядження подружнім майном, встановлює правила розподілу майна у випадку розірвання шлюбу, іншими словами урегульовує правовідносини власності подружжя.

!* У тій частині, де шлюбний договір визначає сімейні правовідносини (аліментні, особисті, чи видозмінює законний, чи встановлює договірний режим майна подружжя), він не може вважатися цивільно-правовим договором.

Залежно від правової природи шлюбного договору вирішується питання про застосування до шлюбного договору норм цивільного законодавства. При визначенні в шлюбному договорі правовідносин власності подружжя норми цивільного і сімейного законодавства України співвідносяться як загальні та спеціальні. У тій частині, де шлюбний договір визначає сімейні правовідносини, слід використовувати принцип субсидіарного застосування норм цивільного законодавства.

Шлюбний договір, на відміну від більшості інших правочинів майнового характеру, нерозривно пов'язаний з особою його учасника.

Тобто, шлюбний договір не може бути укладений за участю законного представника або за дорученням, що пояснює особистий характер шлюбного договору, який визначається його спеціальним суб'єктним складом.

З цих міркувань відносно шлюбного договору не допускається також заміна сторони в договорі (уступлення вимоги або переведення боргу). Дружина або чоловік не можуть передати свої права й обов'язки за договором третім особам.

Отже якщо шлюбний договір, що укладений подружжям через своїх представників, укладений всупереч положенням ст. 92 Сімейного кодексу України та ч. 2 ст. 238 ЦК України, відповідно до якої представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо у шлюбному договору не визначено конкретне майно кожного з подружжя, правовстановлюючих документів на нього та вказаний шлюбний договір не враховує майнові та житлові права неповнолітньої дитини подружжя, не відображені права та обов'язки, обсяг коштів по утриманню одного з подружжя під час шлюбу та після його розірвання - це не є підставою для визнання вказаного договору не дійним, оскільки спростовується положеннями ст. 93, 97-99 Сімейного кодексу України, відповідно до яких вказані положення можуть, а не повинні регулюватися шлюбним договором.

ПІДСУМОВУЮЧИ

Статтею 9 СК України передбачено, що подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім'ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.

Згідно із ст. 103 СК України шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав: укладення не уповноваженою особою, особою без належного рівня дієздатності, без розуміння умов шлюбного договору або таким шлюбним контрактом особу ставлять у край невигідне становище.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину, серед іншого, є недодержання в момент його вчинення стороною чи сторонами вимог, які встановлені, зокрема, ч.1 ст.203 ЦК України, згідно з якою зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.1 ст.93 СК України шлюбний договір може та не може регулювати?:
Шлюбний договір регулює майнові відносини між подружжям виключно щодо майна і майнових прав та визначає їхні майнові права та обов'язки.

Та шлюбним договором не регулюється: особисті права (свободу власної поведінки): щодо народження дітей, виїзд за кордон, волевиявлення і тд.

Норма статті 97 СК України надає подружжю право визначити у шлюбному договорі правовий режим майна, набутого до чи під час шлюбу, та не містить заборон або будь-яких обмежень цього права.