Право sui generis на неоригінальні об’єкти, згенеровані комп’ютерною програмою

Сьогодні стали поширеними багато компʼютерних програм, які за допомогою штучного інтелекту аналізують, обробляють та генерують новий контент на основі вже існуючих даних. Людина абсолютно не вмішується в процес створення таких витворів, а лише задає певне завдання для компʼютера. Результатом такої діяльності можуть бути художні твори, музика, відео, емодзі, текст тощо. Зі звичайної забавки штучний інтелект перетворився на зручний інструмент, який може генерувати корисний контент та справжні витвори мистецтва. За допомогою цього штучного інтелекту в недавньому минулому вже було досягнуто ряд більш-менш відомих і видатних досягнень.
Так, колектив під назвою «Очевидне» за допомогою штучного інтелекту створив картину «Едмонд де Беламі», яку в жовтні 2018 року продав на аукціоні відомий аукціонного дому Christie's за 432 500 доларів США. 21 березня 2019 року інтернет-пошуковій системі Google вдалося використати штучний інтелект на честь Йоганна Себастьяна Баха, який створив композицію в стилі Баха з послідовності введених нот. Ще в середині 2016 року на YouTube була опублікована пісня, створена штучним інтелектом у стилі «Бітлз».
Найбільшу увагу привернула картина «Наступний Рембрандт», створена штучним інтелектом і опублікована 5 квітня 2016 року, через 347 років після смерті художника. На ньому зображений чоловік віком від 30 до 40 років з бородою, капелюхом і коміром, який дивиться праворуч. Для створення картини штучний інтелект визначив деталі та характеристики всіх 346 відомих оригінальних картин Рембрандта.
Стає очевидним, що обʼєкти, створені комʼютерною програмою потребують правового захисту зі сторони держави.

Наприкінці 2022 року було прийнято новий Закон України «Про авторське право і суміжні права», який вперше поставив під захист неоригінальні обʼєкти особливим правом sui generis. Неоригінальний обʼєкт - це обʼєкт створений компʼютерною програмою на основі вихідних даних та існуючих обʼєктів без безпосередньої участі та впливу людини. Фізична особа може лише дати завдання та вектор роботи комʼютеріній роботі, все решта залишається за програмним забезпеченням та компʼютерними алгоритмами.
Внаслідок генерування такого обʼєкту у субʼєкта правовідносин не виникають немайонові права, виникають лише майнові з моменту генерації і в обсязі, який визначений у законі. Право sui generis на об’єкт, згенерований комп’ютерною програмою, може бути відчужено шляхом укладення відповідного договору. При цьому, під час створення обʼєкта необхідно дотримуватись авторських прав на матеріали-донори, які використовує компʼютерна програма в процесі генерування.
Наразі не повністю врегульовані питання стосовно обсягу права sui generis на об’єкт, згенерований комп’ютерною програмою. Дане право не породжує особисті немайнові права інтелектуальної власності, тобто фактично не можна визначити автора-творця такого обʼєкту. Також стисненим є обсяг майнових прав. У звʼязку з цим необхідно детальніше дослідити досвід інших країн стосовно регулювання права sui generis на об’єкт, згенерований комп’ютерною програмою.

Незважаючи на те, що питання прав інтелектуальної власності, пов’язаних із штучним інтелектом, популярні вже деякий час ні ЄС, ні країни-члени на національному рівні не прийняли достатньо чіткого законодавства для регулювання питання прав інтелектуальної власності. Незважаючи на те, що в квітні 2021 року Європейська комісія оприлюднила пропозицію щодо закону про штучний інтелект ЄС, цей акт ще далекий від ухвалення і, крім цього, пропозиція закону про штучний інтелект жодним чином не торкається питання прав інтелектуальної власності.
Ідея про те, що творіння, створені системами штучного інтелекту, повинні бути частиною суспільного надбання та вільно використовуватися, часто поширювалася в публічних дебатах. Основні аргументи на підтримку цього підходу полягають у тому, що немає прямих витрат, пов’язаних із створенням роботи після впровадження системи штучного інтелекту, і що системі штучного інтелекту не потрібна мотивація для створення творів, тому таку саму система захисту, як і для творців-людей не слід надавати.
У випадку творів, створених штучним інтелектом, в принципі в Європейському Союзі переважаюче тлумачення полягає в тому, що ці категорії творів не можуть отримати охорону, оскільки авторське право може захищати лише ті твори, які створені людиною. Суд Європейського Союзу навіть заявив, що авторське право поширюється лише на оригінальні твори і що оригінальність має відображати власну інтелектуальну творчість автора, тому ця умова була витлумачена як необхідність існування людини-творця. Така ситуація в більшості юрисдикцій ЄС, де закон визнає лише авторство людини-творця.
З іншого боку, є деякі юрисдикції, такі як Ірландія, Велика Британія та Нова Зеландія, які визнають авторство особи, яка створила програмне забезпечення, здатне створити це творіння. Однак, наскільки відомо, наразі немає юрисдикції, яка б визнавала авторство системи штучного інтелекту.

Відповідно до законодавства Німеччини твір має бути особистим інтелектуальним витвором, щоб отримати захист авторського права. Охорона авторського права виникає лише тоді, коли людська діяльність досягає певного ступеня творчості або, іншими словами, досягає необхідного рівня оригінальності.
Якщо штучний інтелект надав кілька робіт і автору залишається об’єднати їх у повну роботу або вибрати найкращий результат, це не є достатньою підставою для отримання захисту авторських прав. Щоб оцінити походження захисту авторського права та питання власності, необхідно взяти до уваги сам творчий процес.
Однак відбір, компіляція та підготовка часткових творів можуть бути обʼєктами, захищеними авторським правом незалежно. У Німеччині, наприклад, може розглядатися охорона як так звана колективна робота або як робота з базою даних.

Є два способи, якими законодавство про авторське право може розглядати твори, де людська взаємодія мінімальна або відсутня. Він може або відмовити в захисті авторських прав для творів, створених комп’ютером, або приписати авторство таких творів творцю програми.
У Сполучених Штатах, наприклад, Бюро авторських прав оголосило, що воно «реєструватиме оригінальний авторський твір за умови, що цей твір створено людиною». Ця позиція випливає з прецедентного права (наприклад, Feist Publications проти Rural Telephone Service Company, Inc. 499 US 340 (1991), яке вказує, що закон про авторське право захищає лише «плоди інтелектуальної праці», які «засновані на творчих силах розуму». Подібним чином, у недавньому випадку в Австралії (Acohs Pty Ltd проти Ucorp Pty Ltd ) суд оголосив, що робота, створена за допомогою комп’ютера, не може бути захищена авторським правом, оскільки вона не була створена людиною.
У Європі Суд Європейського Союзу (CJEU) також неодноразово заявляв, зокрема у своєму знаковому рішенні щодо Infopaq (C-5/08 Infopaq International A/S проти Danske Dagbaldes Forening ), що авторське право поширюється лише на оригінальні твори і ця оригінальність має відображати «власну інтелектуальну творчість автора». Зазвичай це розуміють так, що оригінальний твір має відображати особистість автора, що чітко означає, що для існування твору, захищеного авторським правом необхідна людина-автор.
Другий варіант, передання авторства програмісту, існує у кількох країнах, таких як Гонконг (SAR), Індія, Ірландія, Нова Зеландія та Великобританія. Цей підхід найкраще втілено в законі Великобританії про авторське право, розділ 9(3) Закону про авторське право, зразки та патенти (CDPA), який говорить:
«У випадку літературного, драматичного, музичного чи художнього твору, створеного комп’ютером, автором вважається особа, яка вжила заходів, необхідних для створення твору».
Крім того, розділ 178 CDPA визначає твір, створений комп’ютером, як твір, який «створено комп’ютером за таких обставин, що у автора твору немає фізичної особи». Ідея такого положення полягає в тому, щоб створити виняток із усіх вимог щодо авторства людини шляхом визнання роботи, яка йде на створення програми, здатної генерувати твори, навіть якщо творчу іскру бере на себе машина.

Величезні досягнення в обчислювальній техніці та величезна кількість доступної обчислювальної потужності цілком можуть зробити відсутньою різницю між твором, створеним компʼютером та людиною.
Ми на тій стаді, коли доведеться вирішити, який тип захисту ми повинні надавати новим роботам, створеним інтелектуальними алгоритмами з невеликим або без втручання людини. Незважаючи на те, що закони про авторське право відходять від стандартів оригінальності, які винагороджують уміння, працю та зусилля, можливо, ми можемо створити виняток із цієї тенденції, коли мова йде про плоди складного штучного інтелекту.
Надання авторських прав людині, яка уможливила роботу штучного інтелекту, здається найбільш розумним підходом, причому модель Великобританії виглядає найефективнішою. Такий підхід забезпечить компанії продовження інвестування в технології.