Заборгованість по лізингу. Списання лізингової заборгованості. Договори фінансового лізингу: оскарження у суді, особливості регулювання

Особливості правового регулювання договорів про фінансову оренду (лізинг)

Договори про фінансову оренду, відомі також як лізинг, стали популярними в сучасному світі.

Лізинг є ефективним способом забезпечення фінансової підтримки для бізнесу та приватних осіб, що забезпечує змогу придбати майно без значних витрат відразу ж. У той же час, правове регулювання лізингу має свої особливості, що необхідно враховувати при укладанні таких договорів.

У цій статті будуть розглянуті основні аспекти правового регулювання договорів про фінансову оренду.

Перш за все, варто зазначити, що лізинг відрізняється від інших видів оренди, таких як звичайна оренда житла чи автомобіля. У лізингу, орендар зазвичай має змогу придбати майно за певну суму грошей після закінчення договору. Таким чином, договір про фінансову оренду є поєднанням елементів оренди та купівлі-продажу.

Однією з основних особливостей правового регулювання договорів про фінансову оренду є те, що вони регулюються окремими правилами, які відрізняються від правил, що стосуються звичайної оренди. Наприклад, відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ), у випадку лізингу майна, договір повинен бути укладений у письмовій формі, протягом 10 днів з дати його підписання передано орендодавцю один примірник договору, в якому має бути зазначене, що договір є договором фінансової оренди.

Крім того, договор про фінансову оренду має бути зареєстрований у відповідних органах державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень або державної реєстрації прав на рухоме майно та їх обтяжень. У разі порушення цих вимог, договір про фінансову оренду може бути визнаний недійсним.

Іншою особливістю правового регулювання лізингу є те, що укладання договору про фінансову оренду повинно відповідати вимогам, що встановлені законом. Зокрема, лізингова компанія повинна мати спеціальну ліцензію, яка дає право здійснювати фінансову оренду майна. У разі відсутності ліцензії, договір про фінансову оренду може бути визнаний недійсним.

Для того, щоб договір про фінансову оренду міг бути визнаний дійсним, необхідно, щоб він містив такі елементи:

1. Визначення предмета договору. У договорі має бути точно визначено майно, яке передається в оренду, його кількість, якості та технічні характеристики.
2. Визначення строку договору. Договір про фінансову оренду повинен мати чітко визначений строк дії, в якому орендар повинен сплатити вартість майна.
3. Визначення вартості майна. У договорі має бути зазначено вартість майна, а також порядок та терміни сплати орендної плати. Також можуть бути визначені умови щодо знижок на орендну плату за певні причини, наприклад, ранню сплату.
4. Визначення прав та обов'язків сторін. Договір повинен містити перелік прав та обов'язків, які виникають у сторін під час дії договору, а також умови їх виконання.
5. Визначення ризиків. У випадку становлення оставин дії непереборної сили або інших наслідків, що не залежали від волі сторін.
6. Визначення відповідальності за зберігання та використання майна. У випадку його пошкодження чи втрати.
7. Визначення умови оплати. На випадок затримок платежів чи їх відсутності.
8. Визначення порядку передачі майна у власність орендареві.

Однак, не дивлячись на те, що договір про фінансову оренду регулюється окремими правилами, він все ж може бути підпорядкований загальним правилам цивільного законодавства.

Крім того, важливим аспектом правового регулювання договорів про фінансову оренду є правовий статус майна, що знаходиться під лізингом.