Відповідальність за відмову від виконання бойового завдання

Структура Збройних Сил України побудована на принципі повної єдино начальності. Це означає, що командири мають право віддавати накази підлеглим, які повинні бути вчасно та сумлінно виконані. Така ієрархічна система допомагає якісно керувати великими людськими ресурсами, які зосереджені у війську. У випадку, якщо один або група підлеглих починає непокорятись наказам, саботувати їх та відкрито відмовлятись від виконання під загрозу може стати вся обороноздатність країни.

Особливу суспільну небезпеку несе відмова від виконання бойових завдань та розпоряджень, адже в такому разі існує цілком реальна загроза прориву лінії фронту. Саме тому непокора є тяжким злочином, за який передбачена саме кримінальна відповідальність у рамках статті 402 Кримінального кодексу України.

У випадку отримання від начальника наказу підлеглий в обовʼязковому порядку зобовʼязаний сумлінно його виконати. Начальником є особа, якій підлеглі інші військовослужбовці. Існують начальники за службовим положенням та за військовим званням.

Наказ про вчинення певних дій або про утримання від вчинення дій може доноситись підлеглим різними способами: усно, письмово, по телефону, через месенжери тощо. Підлеглі не можуть обговорювати сам наказ, але у випадку додаткових питань можуть уточнити його деталі або написати рапорт про уточнення наказу.

Кримінальна відповідальність настає саме за відкриту відмову виконувати наказ. Відкрито підлеглий військовослужбовець може відмовитись виконувати наказ особисто командиру або публічно перед особовим складом усно, письмово або під відеозапис. Також відкритою є відмова, коли хоч публічних заяв не надходило, але підлеглий явно вчиняє дії або бездіяльність, які свідчать про те, що наказ виконаним не буде. Публічна групова відмова перед особовим складом має більшу суспільну небезпеку та може бути фактором, який обтяжує вину.

У випадку, якщо підлеглий сперечається стосовно виконання бойового наказу, але фактично його виконує, відповідальність не може наставати. Закінченим вважається злочин, коли підлеглий відкрито відмовляється від виконання наказу або вчиняє дії, які свідчать про таке рішення.

У підлеглих, які вчинили дане правопорушення можуть збиратись письмові пояснення із зазначенням причин та мотивів вчинення злочину, а сам факт відмови може фіксуватись на відеокамеру з метою подальшої передачі даних матеріалів органам слідства. Причини відмови від виконання можуть бути різними, наприклад стан здоровʼя, морально-психологічний стан, тощо.

Злочинність діяння відсутня, якщо непокора являє собою невиконання незаконного наказу. Злочинним може бути наказ, якщо він відданий начальником до компетенції якого не входить надання таких розпоряджень. Також у випадку, якщо наслідками такого наказу може слугувати загроза обороноздатності та незалежності країни, наказ можуть визнати злочинним. Проте дані обставини перевіряються правоохоронними органами, а факт злочинності наказу встановлюється судовою інстанцією.

Відповідальність може не наставати також у випадку, якщо військовослужбовець обʼєктивно не може виконати розпорядження по стану здоровʼя. Наприклад військовослужбовець, якому за висновком ВЛК противопоказана участь у бойових діях не є субʼєктом злочину та не може бути притягнутим до відповідальності за невиконання бойового наказу. Якщо причиною відмови є саме стан здоровʼя, такого військовослужбовця можуть направити на проходження медичного огляду з метою встановлення наявності проблем, які дійсно можуть свідчити про неможливість виконання подібних наказів. Якщо такі проблеми не підтверджуються відповідальність все-таки може настати.

Підлеглі, які вчинили відкриту відмову від виконання наказу в умовах воєнного стану притягуються до відповідальності за ч.4 ст.402 Кримінального кодексу України. Дане діяння карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

У випадку наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за це кримінальне правопорушення. Обставинами, які помʼякшують покарання є наприклад з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення. В таких випадках суд може призначити покарання, яке не повʼязане з позбавленням волі.

У випадку, якщо у вас виникли додаткові питання стосовно відповідальності за відмову від виконання наказу командира, ви можете звернутись за консультацією та допомогою до профільних адвокатів та юристів юридичної компанії INSEININ. Наші фахівці мають значний досвід у питаннях військового права та юридичної підтримки військовослужбовців.